Зона відчуження. Чорнобиль

 

Спокій і недоторканість. Територія відсутності часу.

Мене завжди манили занедбані місця, колись покинуті людиною. А Чорнобильська зона, це було топовим місцем і я знав, що колись сюди потраплю. 

 

Протягом тривалого часу зона відчуження була повністю закритою. Зараз так само заборонена для вільного доступу, та можна отримати спеціальні перепустки, які видає Державне агентство України з управління зоною відчуження. Цю перепустку можна спробувати отримати самостійно (що малоймовірно). Для особливо безстрашних, є варіант потрапити в зону самостійно, пішки через ліс - такий собі сталкер варіант. Вже сотні людей таке робили і запевняють, що все окей. Та радіація така підступна штука, що проявляє себе не одразу, а на протязі років. Як на мене це досить ризиковано. Третій варіант - поїхати в організований узгоджений тур з гідом, що ми й зробили. 

 

Їдучи сюди я не усвідомлював, що мене там очікує, шукав нових вражень. Та зона відчуження, це щось більше! Поїздка у Чорнобиль – це змога побувати в епіцентрі жахливої катастрофи, яку спричинили люди, дізнатися більше про історію міста після вибуху. Побачити, на що здатна природа, за відсутністю людей. Ті емоції, які можна отримати в Чорнобилі та Прип’яті, не можна порівняти ні з відпочинком на морі, ні з прогулянками Львовом, ні з горами. Побачивши Чорнобиль бодай раз у житті, починаєш зовсім інакше дивитися на світ, по-іншому оцінювати власну поведінку. І в цьому, напевно, і полягає сенс цієї багатої на враження поїздки.

 

До катастрофи

 

Чорнобильська АЕС  розташована за 18 км від міста Чорнобиля та на відстані 2 км від міста Прип'яті, збудованого паралельно зі станцією передусім для її працівників. Станом на початок 1986 року ЧАЕС була найпотужнішою атомною електростанцією європейської частини СРСР. Назва пов'язана з містом Чорнобилем, тодішнім районним центром цієї місцевості. На мій подив, саме місто Чорнобиль виявилося досить маленьким, до трагедії там проживало всього 10 тис. людей. Інша справа Прип'ять - це досить нове місто, засноване в 1979 році з населенням 50тис. людей. На той час Прип'ять особливо ніде не згадувалася, та це було таке собі місто мрія чи місто майбутнього для радянської людини. Адже тут все нове, сучасне, ідеальне планування - все для комфортного життя. Говорять, що в ті часи, рівень злочинності в місті був дуже низьким, діти залишали в дворах іграшки, молоді мамочки коляски і ніхто нічого не чіпав.

Катастрофа

 

Це був 1986. 25 квітня мала відбутись запланована зупинка 4-го енергоблоку для технічного обслуговування. Цю можливість вирішили використати для проведення досліджень, зокрема, перевірити роботу реактора у випадку втрати зовнішнього електропостачання. О 1 годині ночі почався експеримент.

 

Простіше кажучи, уявіть собі гігантську каструлю наполовину наповнену ядерним паливом, зверху кришка з дірками, через які в каструлю опускають графітові стержні. Від контакту цих стержнів з паливом відбувається реакція, виділяється значна парова енергія, яка передається на турбіни, а з турбін виходить електроенергія.

 

Отже "каструлю" хотіли потушити, все ніби робили за інструкцією, та відбувається неочікуване - зворотня реакція, яка виділяє настільки сильну парову енергію, що цю кришку каструлі зриває і підкидає на сотні метрів. В результаті руйнується обшивка, а через відсутність захисної оболонки більше 60т. радіоактивних речовин піднялись у повітря. 

Одна квітнева ніч змінила життя мільйонів людей. Вибух на Чорнобильській АЕС призвів до руйнування четвертого енергоблоку. Радіація, розвіяна вітром, обрушилася на жителів, які й не підозрювали про небезпеку. Про невидимого вбивцю, що витає у повітрі, влада мовчала майже три тижні. Із зони катастрофи людей евакуювали через півтора доби, але жителям інших міст нічого не сказали. Так, у Києві, на Хрещатику, норма радіації була перевищена в 100 разів! Але людей все одно вивели під червоними прапорами на першотравневий парад... У саме серце радіоактивної станції вирушили сотні тисяч ліквідаторів. Вони боролися з невидимим ворогом практично голими руками. За деякими оцінками, мінімум 100 тисяч з них не дожили до наших днів. А здоров'я більшості було підірвано назавжди.

 

Після аварії розпочався судовий процес, на якому уряд СРСР та МАГАТЕ (Міжнародна агенція з атомної енергії) звинувачували у тому, що сталось, виключно персонал АЕС. Однак через кілька років Консультативний комітет з питань ядерної безпеки опублікував новий звіт, який розкрив питання серйозних проблем в конструкції самого реактора. При будівництві, намагання вгодити радянській верхівці призвело до зниження якості робіт. Окрім того реактор не пройшов всіх необхідних випробувань. Неодноразово були виявлені певні несправності, однак їх вирішили проігнорувати.

 

І хоча за всі ці роки було проведено чимало досліджень та розслідувань, експериментально підтвердженої версії аварії досі немає.

 

На мою думку, використовувати атомну енергетику – це як ходити по лезу ножа. З одного боку, перспективи доволі заманливі, з іншого – один невірний крок і катастрофа неминуче зачепить усе людство. Якщо граєшся з вогнем, то рано чи пізно обпечешся.

 

Що цікаво, ця катастрофа сильно похитнула економіку СРСР і вважається одною з причин розвалу радянського союзу. Хто знає, можливо якби це не трапилося, то зараз ми б "стояли" на рівні Північної Кореї.

 

Сьогодення в зоні відчуження

 

Наша подорож розпочинається рано о восьмій ранку на центральному залізничному вокзалі Києва. Назбиралось нас мікроавтобус українських туристів і один великий автобус з іноземцями. Як потім виявилося, іноземців відвідує зону дуже багато, значно більше ніж наших громадян.

 

Виїхали з Києва і десь за півтори години вже були на першому КПП "Дитятки", він же вважається і прикордонним пунктом пропуску з Білорусією. Показали паспорти, показали наші сумки і поїхали далі. На другому КПП «Лелів» ніхто не виходив, лише гід щось узгодив з охороною.

Пройшовши КПП, ми відразу направилися в місто Прип'ять.

 

Дорога пуста, ні людей, ні машин. На перший погляд може здатися, що в міру наближення до епіцентру аварії, радіації  повинно ставати все більше. Але це не зовсім так. Радіація поширилася хаотичними плямами по зоні відчуження і краще користуватися дозиметрами для її вимірювання в тому чи іншому місці. Звичайно, загальний радіаційний фон в Зоні трохи вище норми, не дарма ж її відгородили. Але всі осередки радіації давно виміряні і складені докладні карти «забруднення» місцевості. Кожен досвідчений гід знає, куди можна ходити, а куди не варто. 

 

Було цікаво спостерігати як веде себе дозиметр в різних місцях. Так, можна помітити, що частіше «фонить» метал. По дорозі ми проїзжали так званий Рудий Ліс -  це близько 10 км² території дерев, прилеглих до Чорнобильської АЕС, які взяли на себе найбільшу частку викиду радіоактивного пилу. Висока доза поглинутої радіації призвела до загибелі дерев і забарвлення їх у буро-червоний колір. Зупинятися тут суворо заборонено, дозиметр в автобусі активно пищав, показуючи перевищення норми радіації в 200 разів.

І ось ми в Прип'яті...

Воно виявилось справжнім містом-привидом!  Дивне відчуття, коли ти заходиш у місто, а тебе зустрічає тиша. Тільки легкий шелест листя і рідкісне поскрипування вікон. Важко повірити в те, що стежина, на якій ти стоїш, 30 років тому була проспектом.

У центрі міста знаходиться велика площа і безліч дев'ятиповерхових будинків, магазини, школа, парк, стадіон, готель, інші установи. І все це давно покинуто. Природа взяла своє і перетворила місто в сталкерські джунглі, декорації для моторошних фільмів. Екскурсія, якщо можна так висловитися, тривала. Тут вже сформувалися свої «визначні пам'ятки», куди водять гіди. 

 

Через недавні нещасні випадки, обвал стелі на людей, зараз суворо заборонено заходити в будь-які покинуті будівлі. Періодично патрулює поліція і ловить порушників. Та наш гід виявився досить двинутим і ризиковим чуваком, тож ми всюди тихенько заходили, піднімалися на дахи багатоповерхівок, відвідували цвинтарі зараженої техніки. Навіть тікали від поліції.

 

Річковий вокзал...

Пристань із затопленим причалом...

Зал очікування в річковому вокзалі. Звідси мав бути гарний вид через вікна...

Кінотеатр «Прометей». У присутності в Прип’яті цього імені деякі знаходять якусь зловісну ознаку — античний герой здобув для людей вогонь, який давав їм величезну силу, але при необережному поводженні міг виявитися смертельним.

Поруч — музична школа, з викладеним традиційною радянською мозаїкою фасадом...

Готель «Полісся»...

Центральна площа...

Виходимо до міського стадіону...

Відразу за стадіоном — прип’ятський парк атракціонів. Покататися на них ніхто не встиг, оскільки відкриття парку намічалося на перше травня 1986 року.

Ти ходиш по порожніх поверхах, заходиш у покинуті квартири. Багато де можна знайти залишені гарнітури, газові плити, книжки, особисті речі, фотографії. Стіни майже скрізь голі — шпалери відклеїлися від вогкості і валяються на підлозі. У голову приходить дивна думка про квартирне питання — люди роками не можуть дозволити собі житло, а тут ціле місто стоїть порожнім. Але в ньому не можна жити — воно кинуте, і більше не належить людям.

А ось і дах. Все місто — як на долоні. День ясний, і станція, що спочатку дала місту життя, а потім його забрала, видна звідси добре. Дозиметр показує, що дах неслабо фонить — радіоактивні опади вбралися в гарячий бітум.

Мабуть сама моторошна школа в світі...

В закинутому басейні колись проводились всесоюзні змагання. Та і сам басейн досить крутий – глибокий, є вежі для стрибків, от тільки ніхто там вже ніколи не буде плавати. Деякі елементи навіть у хорошому стані, наприклад великий секундомір.

Радіактивно-брудна техніка... 

За своє життя, в деяких звичних всім установах я ніколи не був, а в зоні випала можливість побувати....от як наприклад будівля міліції із СІЗО...

А це "найбрудніший" предмет який ми зустріли - ківш, що розчищав завали на АЕС в день трагедії.  Дозиметр показував рівень радіації в 500 разів вище за норму.

А це пожежна частина міста Прип'ять. Саме звідси, після вибуху, виїхали перші машини тушити пожежу. Звісно пожежники поняття не мали з чим мають справу, вони померли в перший же тиждень після трагедії...

Засмучує те, що мародерів тут не лякає жодна радіація. В багатьох будинках вирізані чавунні батареї, а на одній з вулиць навіть вирили траншею і зрізали труби для опалення. Не здивуюся, якщо скоро спиляють колесо огляду в парку. 

Взагалі у Прип’яті вражає масштаб трагедії. Уявіть собі 50-тис. місто, яке зараз повністю пусте і повністю заросле деревами. У такі моменти починаєш більше цінувати рідний дім.

 

Хоч для людей це все трагедія, та для тварин зона відчуження стала справжнім раєм, їх популяція тут злетіла до шаленої кількості протягом останніх 30-ти років. Тепер тут все буквально кишить лосями, оленями, вовками і т.д. На жаль чи на щастя, та ми зустріли ось тільки цього лиса...

Що цікаво, дикі тварини в зоні часто самі біжать до тебе, бо не звикли боятися людини.

 

Далі ми поїхали до самої ЧАЕС. Так як це стратегічний об'єкт, правила відвідування тут дуже строгі, охороняє станцію Національна Гвардія України. Зупинка дозволена тільки в конкретно виділеному місці під наглядом охорони. Фотозйомка, крім меморіалу, заборонена. Крок вліво і всю групу спец. загін валить на землю і вже потім розбираються, такі випадки вже були.

 

Я не втримався і підпільно познімав саму електростанцію...

У 2000 році оголосили тендер на будівництво нового "саркофагу" для ЧАЕС. Виграли його два французьких підприємства. Роботи розпочались в 2012 році. На будівництво другого "саркофагу" країни-донори зібрали  980 млн. євро, при чому всі витрати знаходяться під контролем ЄБРР. "Саркофаг" будували за 180 м. від 4 енергоблоку, що дозволило вберегти персонал від опромінення. 29 листопада 2016 року арка була готова і її насунули на об’єкт за допомогою спеціальних механізмів. За проектом передбачено, що нова споруда буде експлуатуватись впродовж 100 років.

 

Нижче відео зйомка самого моменту насування на об’єкт...

Наскільки б серйозною не була така подорож, усе одно, як кажуть, «їсти хочеться». Єдиним місцем в зоні, де можна поїсти, є їдальня для працівників зони відчуження, але про обід там потрібно домовлятися завчасно. Можна взяти продукти та воду з собою в дорогу, але їсти дозволяється лише в автобусі, на вулиці це категорично заборонено. Магазин у Чорнобильській зоні лише один (на автовокзалі), та ціни там значно вищі, ніж київські.

 

На фото типовий обід енергетика з ЧАЕС...

Пообідавши ми направилися шукати села в зоні.

 

Дитячий садок — єдина будова, що залишився від села Копачі...

Села зникають швидше, ніж міста. Деякі вже ледве помітно з дороги, а літом мабуть і не розпізнати.

Багато хат із дерева вже зруйнувалися...

Далі була поїздка у саме місто Чорнобиль. На відміну від Прип’яті, тут досі ще є відносна цивілізація – живуть люди (переважно працівники АЕС), є магазини, діюча церква, пожежна частина.

У центрі міста знаходиться меморіальний комплекс «Зоря Полин», що складається з «Янгола, що сурмить», пам'ятника ліквідаторам аварії і меморіальної алеї з показниками всіх населених пунктів зони відчуження ЧАЕС. 

І наостанок ми відвідали Чорнобиль - 2, він же ЗГРЛС "Дуга" (загоризонтна радіолокаційна станція для системи раннього виявлення пусків міжконтинентальних балістичних ракет).

Цей об'єкт вражає! Висота станції близько 150 метрів, довжина 800 метрів. Експериментальний вузол «Чорнобиль-2» був надсекретним об'єктом і на всіх топографічних картах того часу, між селами Копачі і Діброва, де знаходилася РЛС, стояла точка, позначена як «піонерський табір». 

Для обслуговуючого персоналу, поряд було побудоване маленьке закрите містечко. 

Говорять вартість об'єкту обійшлася до 1,5 мільярдів доларів США. Для порівняння - це вдвічі дорожче, ніж будівництво Чорнобильської АЕС. Вочевидь, що будівництво ЗГРЛС біля атомної електростанції пояснювалося потребами великого енергоспоживання об'єкта. Можливо навіть таке, що ЧАЕС будували під цей об'єкт.

 

На зворотньому шляху пройшли КПП, де на спеціальному приладі перевірили одяг і взуття на рівень опромінення. Всі дочекалися своєї зеленої кнопки! Охоронці розповідали історії, коли у людей одяг або взуття не проходили контроль на виїзді. У таких випадках речі «чистять» на місці, а якщо і це не допомагає, то залишаєшся босим і без верхнього одягу. Бувало й таке. 

 

Хоча Чорнобильська зона відчуження – це не те місце, де можна відпочити душею та насолодитися природою, користь від такої поїздки очевидна. У вас же назавжди залишиться пам'ять про те, що трапилося і очевидні наслідки 30 років по тому. Побачити це однозначно варто.