Тріп до Бакоти

 

Вітаю вас, Мандрівники!

Маючи в запасі два вихідні дні, ми вирішили далеко не їхати, а відвідати цікаві місця  України. Цілю було унікальне озеро Бакота, а по дорозі Івано-Франківськ, Чернівці, Кам'янець-Подільський.

 

Та першим ділом ми мали забрати подругу в місті Стрий. Але вона трохи затримувалась, тож ми тим часом вирішили зробити оглядову екскурсію по цьому всім відомому місту… відомому тим, що тут проходить траса Київ-Чоп і залізна дорога - більше я нічого про Стрий не знав. Тож відразу почав гуглити «Що цікавого в Стрию» і там натрапив на кумедний блог, де писалося як цікаво провести час в цьому місті…цитую:  «Можна бігати до річки, вздовж річки, купатися в ній, бути в лісі, стояти на залізничному мості, дивитися звідти на річку, стрічати схід сонця і проводжати його.»  З цих слів я зрозумів, що чогось «Вау!» від цього міста не варто очікувати.

 

Так і було - Стрий особливо нічим не зачепив. Обійшли весь центр, завітали в секонд-хенд, який виявився не цікавим. Отже, важко щось сказати про це місто, хоча можливо ми щось упустили?!

 

Івано-Франківськ

 

В Франківську я вже колись бував раніше і місто мені дуже сподобалось, таке не велике, затишне і з своєю атмосферою.  Центр міста дуже компактний, вулички тут тихі, немає широких проспектів з великою кількістю транспорту,  можна все спокійно обійти пішки.

 

Та особливу увагу в Франківську заслуговують кав’ярні та ресторації. Вони не поступаються львівським і всюди є якась своя оригінальна концепція. Заради таких двох закладів ми тут і зупинилися.

 

Перший це італійський ресторан Fabbrica. Одним з головних принципів ресторану є використання виключно українських продуктів, переважно фермерських. Абсолютно все тут власного виробництва, навіть соки чи морозиво.

Екстер’єр стильний, такий собі вишуканий мінімалізм. Всередині – ще краще. Інтер’єр Fabbrica скоріш за все можна назвати "лофт" – це високі стелі, декоровані трубами, ніби "фабричне приміщення", бездоганні металеві світильники та дерев’яні меблі.

Увагу увесь час привертає відкрита кухня, де декілька поварів готують піцу, пасту, салати. Їх рухи швидкі та злагоджені. І ще – вони посміхаються. А їжа, яку готують із любов’ю, не може бути поганою.

 

Заклад рекомендує «Ревізор» і він був нагороджений престижною премією рестораторів "Соль". А я рекомендую обов’язково скоштувати тут пасту.

 

Другий, особливий, заклад  - громадський ресторан Urban Space 100. Особливість  в тому, що його відкрили за кошти "громади": 100 спонсорів вклали по 1 тисячі доларів та стали співзасновниками закладу. Частина прибутку кафе іде на розвиток різних проектів в місті.

Urban Space 100 – це скоріше не заклад для відпочинку (хоча й таким він може бути), а місце, де збираються творчі люди й активісти, які обговорюють спільні проекти, спілкуються та надихаються.

 

Та ми сюди приїхали заради іншого - Urban Space Radio. Це нове, свіже, альтернативне, сучасне радіо, яке кожного дня лунає в нашому домі, вже на протязі декількох років.  Головний принцип якого  - 90% української музики, головна тема — урбаністика. Скляна студія радіо розташована саме тут, в закладі Urban Space 100, за конструкцією така радіостудія є унікальною та єдиною в Україні. Будучи в Франківську обов’язково відвідайте цей заклад.

Чернівці.

 

Чернівці виявились дуже красивим містом, доволі схожим на Львів. Центр приємно здивував, з старовинною архітектурою, сквериками, великою кількістю площ. Не сподобалась тільки бруківка, їдучи по якій, від вібрації якої так сильно трусить авто, що здається зараз все посиплеться.

 

Відвідали саме цікаве місце в Чернівцях це колишня резиденція буковинських митрополитів. Зараз в цьому комплексі розташовується церква Трьох Святих і  Чернівецький Національний Університет. От це справді щось неймовірне, такий собі Гарвард чи Хогвардс в Україні. Гуляючи територію, згадуються американські фільми, де студенти сидять на зелених газонах університету і читають конспекти. 

На даний момент цей комплекс будівель включено у список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На територію можна потрапити за 15 гр. та ще й отримати екскурсію, але нажаль ми там опинилися пізно і на останню не встигли… потрібно буде ще разок побувати, щоб побачити зсередини, думаю така будівля зовні, має бути  не гірша і в середині. Обов’язково побувайте там, коли будете в Чернівцях.

Ну, а далі, просто бродили по центральних вулицях. Найкрасивіша вулиця О.Кобилянської.  Дуже затишна мощена бруківкою пішохідна вулиця з десятками кафе, лавок, дерев і знову ж таки дуже гарною архітектурою.

Створює приємні враження чистота міста та архітектурна доглянутість, чисельність квіткових насаджень та клумб. Деталі та милі дрібниці, які засвідчують дбайливе ставлення мешканців до свого міста.

 

Заклади в яких можна смачно поїсти в Чернівцях,  які рекомендувала мені подруга яка там навчається, це ресторан Панська Гуральня та піцерія New York Street Pizza.

 

Кам’янець-Подільський.

 

В Подільську ми зупинилися на ночівлю. Приїхали на місце о 12 годині ночі, тому вже сил кудись ходити не було. Готельчик чи то хостел такий – Celebrity.  Досить затишне місце, із згальним санвузлом і кухнею. Вартість ночі 450грн. за 3х.

Одна з самих незвичайних і дивних пам’яток Кам’янця-Подільського – це саме його розташування. У цьому місці річка Смотрич робить акуратний і правильний підковоподібних вигин, утворюючи своєрідний «півострів на суші». Півострів цей відокремлений від решти світу повільною течією річки Смотрич, та тонким скелястим перешийком на якому зараз стоїть турецький міст. Перед мостом розташувалась велична Стара фортеця, досить тільки раз на неї подивитися щоб зрозуміти – анологи відсутні. 

Кам’янець-Подільська фортеця неймовірно гармонує з навколишнім світом, додаючи місцю загадковості.  Вона була споруджена для захисту Турецького мосту, що є сполученням між Старим містом, укладеним в петлю річки, і “великою землею”. В різні часи вона виконувала певну роль, навіть була тюрмою, а сьогодні фортеця занесена до спадщини ЮНЕСКО.

Бакота.

 

І ось вона, наша основна ціль,  українська Атлантида.  Це не просто озеро, це місце з унікальною історію і приклад абсурдних дій радянської влади.

Бакота вперше згадується у літопису 1024 року, саме ця дата і вважається офіційною датою його заснування. Від цього часу місто пережило багато подій: від набуття містом важливого політично-адмінстративного центру до нападів з боку загарбників. Чим цікава Бакота так це тим, що на території цього поселення колись був чоловічий скельний монастир, замок, велика кількість печер, джерела, Михайлівська церква і великий яблуневий сад. Коротше кажучи місце дуже багате на історію.

Ще в 60-ті роки по селу почали ходити чутки про можливе затоплення села в зв’язку з будівництвом гідроелектростанції на річці Дністер. На початку 70-х років доля села була вирішена примусово і однозначно: будівництво буде і потрібно виселятись. Спеціально сформовані бригади вирубували і спалювали по долинах дерева, інші переносили цвинтарі . Та обов’язковою умовою для переселенців було те, що кожен сам свою хату руйнував та вирубував дерева у садку. Ви уявіть собі, що мав відчувати загнаний у безвихідь, кожний бакотянин.

 

Всього переселенню підлягало 7486 дворів із 63 сіл Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей. Неможливо описати ту важку ношу по будівництву оселі і роботі в радгоспі одночасно, яку взяли на свої плечі жителі цих сіл. Бакота опустіла, зруйнувалась. З 1981 року почалось заповнення басейну водою.

Радянська влада вихвалялася, що вони підкорили Дністер.  Та це завдало неймовірної шкоди довкіллю і аграрному сектору. Пiвденна частина Хмельниччини, Буковини, Вiнниччини й iнших областей втратила най­кращi за­плавнi землi, якi й по­нинi розкисають в болоті.  А води Днiстровського водосховища вийшовши з берегів посилюють зсувнi й еро­зiйнi процеси. I навіть мiль­йоннi кошти цьому не зарадять.

 

На сьогодні вже немає на карті ні Бакоти, ні Теремців, ні Студениці, ні Конилівки, ні Наддністрянки, ні інших придністровських сіл (їх більше 30). Для них історія зупинилась…  Єдине, що залишилося, це руїни бакотського скельно-печерного Свято-Михайлівського монастира. Місцеві люди розповідають, що через якийсь час після затоплення селища стара дерев’яна церква сплила із глибини на поверхню і вітер ще кілька років носив її водою, немов моторошний і водночас сумний докір людям.

Зараз тут неймовірна природа, яка захоплює дух. Води Дністара омивають зелені пагорби, схожі чимось на узбережжя Ірландії.  Тут є свій особливий мікроклімат – через те, що річку захищають гори, клімат подібний до кримського.

Наша подорож зайняла 2 дня і трохи більше 1000км. Дорога, на мій подив, виявилася дуже хорошою. Від Стрия і до Подільська, можна не переживати, що вхопиш яму. Трохи гірша ситуація від Подільська до Бакоти, та не критично. Якщо ваша ціль Бакота, то обов’язково орієнтуйтеся по навігатору на бакотський Монастир чи дитячий табір Бакота.  Я зробив помилку, що пішов по вказівнику на дорозі і заїхав в таке болото, звідки ледве вибрався.

 

На закінчення хочеться сказати, що місця насправді колосальні і я сподіваюся, що доживу до того часу, коли сюди з’їжджатиметься люд з усього світу і по-доброму заздритиме нам, що ми живемо поряд з такою красою.