Словацькі Татри

Описувати гори - немає сенсу, ніякі фотки не передадуть тієї приголомшливої величі і ніякий опис не відповість на питання, чому людина так вперто дереться на вершину, тягнучи на собі немало кг, не рідко ризикуючи життям... не відповім на нього і я. Ну окей, щось теж "ванільне" скажу: В горах, як ніде інде, відчуваєш, що навколишній світ прекрасний, життя прекрасне і ти змучений, брудний маєш в грудях теж щось прекрасне і у тому "щось" енергії більше, ніж в ядерному реакторі.

 

Українські Карпати круті! Та побувавши на всіх цікавих вершинах захотілося чогось зовсім нового і не типового. Так в наших головах зародилася ідея покорити сусідні Карпати – Високі Татри. Метою було видряпатися на найвищу гору в Татрах це Риси (2503м. над рівнем моря). 

 

Шенгенські візи в нас були, та ми ніяк не могли наважитися на цю поїздку, постійно відкладали. І от залишилось 2 дня до закінчення візи, «тянути» вже не було куди – або зараз, або не в цьому році. І ми обрали перший варіант. 

 

План був такий: з самого рання машиною доїхати до Попрадського Плесо (Popradské Pleso), це б зайняло 4-5 год., далі піший підйом на гору Риси (приблизно година), дві години пофоткати, спуск і назад на кордон. Мали б вкластися в день, якраз до закінчення візи.

До поїздки ми взагалі не готувався, тільки глянув в гул картах дорогу. Доїхавши до Кошице, ми виїхали на шикарний автобан. І тут я замислився, що він може бути платний. Та ми "тіпа не в курсі" - проїхалися безоплатно…як потім вияснилось, нам дуже пощастило, так як дороги платні, 10€. на 10 днів. Якщо поліція впіймає, за не оплачений проїзд штраф від 100 до 700€.

 

За декілька кілометрів до Попрадського Плесо (Pleso з словацької це став чи озеро), нас зустрічає шлагбаум з охоронцем, який нам пояснює, що на верх з автомобілем їхати не можна, залишайте авто на паркові за 10€ і далі пішки. Цього я не очікував, це ж додатково потрачені ще дві години. Але що вже було робити?! – пішли пішки.

По дорозі не туди звернули і вийшли до Штрбського Плесо (Štrbské Pleso), це в зовсім інший бік від наміченого маршруту. Від Штрбського озера розходяться багато туристичних маршрутів до гірських вершин, що робить його одним з найпопулярніших туристичних місць у Високих Татрах. Зрозумівши, що ми заблукали, я почав шукати дорогу на Риси. Навігатор не хотів працювати і ми, покладаючись на мою інтуїцію, йшли вперед. На щастя вона мене не підвела і вже через годину ми були біля Попрадського Плесо. На рахунок підняття на Риси, ми вирішили це відкласти на наступний раз - так як по часу б не вспіли вийти до півночі з Словачини. Обмежились прогулянкою навколо озера.

Попрадське плесо – озеро на висоті 1494 м над р.м., глибина до 17 м. Озеро має льодовикове походження і на його березі знаходиться гірський готель. Тут можна зупинитися на ночліг чи перекусити. Ціни не дешеві: пиво Старопрамен 0,5л коштує 1€. Супчик типу бограч можна з’їсти за 1,7€ і стільки ж коштує чай з пакету, за 1,5€ можна випити глінтвейну, з’їсти гамбургер за 6€. Номер в готелі від 25€.

 

Від місцевих ми дізналися, що  європейськи гірський туризм відрізняється від нашого. От наприклад, в Татрах діє забора ставити намети та заборона розводити багаття. Ночують туристи в схронісках. Для тих, хто не знає, схроніск це такий дерев'яний будиночок - притулок, де туристи можуть перекусити чи купити місце на ніч (саме місце), бо через навалу туристів ночувати приходиться просто на кариматах на землі.

Дві години спускались і три години їхали до кордону. І ось 10 хвилин до закінчення візи і ми проходимо митний контроль. Хоча все пішло не по-плану, та ми залишилися задоволені. Навіть половина з того, що я собі уявляв, не зрівняється з тим, що ми побачили. Красиві пейзажі, блакитна, чиста вода та величні вершини навколо… Думаю зовсім скоро ми сюди повернемось, вже остаточно підкоривши Риси!

 

P.S.: краще утримайтесь від поїздок в останній день візи та врахуйте всі форс-мажорні обставини!